Як традиції української вишивки передаються через покоління. Історія однієї гвардійської родини
Цьогорічний День вишиванки у всьому світі присвячується українській родині та родоводу. І прекрасно, коли у працівників Національної академії Національної гвардії України є власні родинні традиції, дотримуватися яких - задоволення і насолода для них.
Кожен регіон України має свої неповторні візерунки, традиційні кольори вишивки. Але саме полтавська вишивка є найскладнішою зі всіх українських. Ми поспілкувалися з військовою родиною Миколи та Лідії Товми. Їхня сім'я родом саме з Полтавщини.
Кожен регіон України має свої неповторні візерунки, традиційні кольори вишивки. Але саме полтавська вишивка є найскладнішою зі всіх українських. Ми поспілкувалися з військовою родиною Миколи та Лідії Товми. Їхня сім'я родом саме з Полтавщини.
Полковник запасу Микола Товма є доцентом кафедри військово-соціального та психологічного забезпечення. Військовій службі присвятив більше 36 років. Його дружина - Лідія Товма – доцент кафедри технічного та тилового забезпечення факультету логістики. На військовій службі була 26 років, наразі майор запасу. Їх син, Ігор Товма – підполковник, заступник начальника мовного відділу.
Усміхнені, вбрані у яскраві українські вишиванки, вони розповіли про традиції цього свята для їхньої родини.
«Полтавщина – це край, який своїм колоритом завжди відрізнявся від усіх міст України. Традиційно на всі свята там печуть пироги, не важливо чи то народжується дитина, чи то весілля або ж Різдво, - зазначила Лідія Федорівна. – Паски на Полтавщині – найсмачніші. Короваї – найбагатші. Вишиванки – найкрасивіші. Та й відмінністю Полтави є те, що на свята збираються не тільки сім'єю, а й усіма родичами та навіть вулицею».
Усміхнені, вбрані у яскраві українські вишиванки, вони розповіли про традиції цього свята для їхньої родини.
«Полтавщина – це край, який своїм колоритом завжди відрізнявся від усіх міст України. Традиційно на всі свята там печуть пироги, не важливо чи то народжується дитина, чи то весілля або ж Різдво, - зазначила Лідія Федорівна. – Паски на Полтавщині – найсмачніші. Короваї – найбагатші. Вишиванки – найкрасивіші. Та й відмінністю Полтави є те, що на свята збираються не тільки сім'єю, а й усіма родичами та навіть вулицею».
Наші герої пишаються тим, що родом із Полтавщини, адже зазначають, що люди там завжди відрізнялися особливим ставленням до традицій та вірою. Одним із таких героїв, свого часу, був прадід Миколи Івановича Товми, Федір Товма, який також родом із Полтавщини. Він був заможним селянином і виділив на відновлення та процвітання Свято-Вознесенського храму Котелевщини 300 рублів. Родина пишається цим вчинком та запевняє, що таким чином прадід благословив весь «Товмівський» рід.
«У Полтаві люди щирі та хлібосольні. Наші діти завжди виховувалися в дусі українських традицій. І все це у нашій сім'ї передається з покоління в покоління», - запевнив Микола Товма.
«У Полтаві люди щирі та хлібосольні. Наші діти завжди виховувалися в дусі українських традицій. І все це у нашій сім'ї передається з покоління в покоління», - запевнив Микола Товма.
Як зазначили наші герої, свято вишиванки для них – це привітання України з Днем народження. Це, ніби квітковий подарунок Україні, а квіти носиш у душі.
«На Полтавщині завжди традиційно було вишивати. І вишивали не тільки на сорочках, а й на наволочках, рушниках. Великою традицією було прикрашати домівки вишивками. Мама доньці давала у придане пухові подушки з вишитими наволочками, також вишивалося простирадло, яким прикрашали ліжко. Все це оздоблювалося не лише вишиванням, а й мереживом», - додає Лідія Федорівна.
| Вишитий рушник для Лідії Товми є дуже дорогоцінною річчю. Її вишитий рушник - це сімейна реліквія від якої віє духом тепла та спогадами про найріднішу людину – маму Лідії. «Моєї мами немає вже 44 роки, а рушник, який вона мені подарувала я зберігаю й досі. Він для мене дуже цінний». Для родини Товми вже традицією стало дарувати рушники своїм рідним. «У минулому році, на річницю весілля дітей, ми подарували кожному по вишитому українському рушнику. Сама жінка теж із задоволенням вишиває та своїми талантами ділиться з невістками. Подружжя зазначає, що невістки не тільки полюбляють вишивати, а й в'язати. Шанує подружжя Товми як картини, так й ікони. Також свою любов до вишивання жінка передає й курсантам. Лідія Федорівна очолювала гурток, де навчала курсанток цьому виду мистецтва. |
Лідія Товма є автором книги «Барви української гостинності», в якій висвітлена неповторна культура, побут, традиції та звичаї України.
«Книга писалася дуже легко, тому що все це йшло від душі. В книзі зібрано багато стародавніх українських страв, рецепти надавали навіть курсанти та студенти Академії. Я з таким задоволенням писала цю книгу, ніби повернулась у дитинство, ніби пролетіла над всією Україною. Страви, фотографії яких розміщені в книзі, готували курсанти та студенти навчального закладу Це їх дуже згуртовувало, і, таким чином, ми прищеплювали любов до української кухні та традицій. А через традиційну кухню прищеплюється любов до всього українського».
«Книга писалася дуже легко, тому що все це йшло від душі. В книзі зібрано багато стародавніх українських страв, рецепти надавали навіть курсанти та студенти Академії. Я з таким задоволенням писала цю книгу, ніби повернулась у дитинство, ніби пролетіла над всією Україною. Страви, фотографії яких розміщені в книзі, готували курсанти та студенти навчального закладу Це їх дуже згуртовувало, і, таким чином, ми прищеплювали любов до української кухні та традицій. А через традиційну кухню прищеплюється любов до всього українського».
| Полтавські традиції подорожують не тільки Україною та за її межами. Таку думку має син Миколи та Лідії – Ігор. Підполковник Ігор Товма – офіцер, який брав участь у миротворчих операціях ООН. У Південному Судані Ігор Миколайович провів 4 роки. Та весь цей час, за кордоном, поряд із ним завжди була ікона, яку вишила гвардійцю двоюрідна сестра. «Ікона, яку подарувала мені сестра завжди зі мною, особливо у момент, коли я подорожую світом або направляюсь у відрядження. Це для мене як оберіг», - зазначив Ігор Товма. – Наші сімейні полтавські традиції прийшли не тільки на Харківщину, вони вже відомі в багатьох країнах світу. У Південному Судані ми збиралися разом за полтавським столом не тільки українцями, але й людьми з інших країн. Усе українське дуже індивідуальне, тому іноземці завжди дивуються, коли дізнаються про нашу культуру і традиції». За словами наших героїв, кожна держава та суспільство починається з сім'ї: «Якщо в кожній сім'ї будуть любити Україну, своїх батьків, то ми будемо найбільш дружньою нацією в світі. Курсанти та студенти мають підтримувати ці традиції, пам'ятати своїх пращурів. І пам'ятайте – міцна сім'я – міцна держава». |
Відділ міжнародних зв'язків, інформації і комунікації НА НГУ
